Cергій Стебловський: «Закріпитися в донецькому «Шахтарі» завадили травми». Частина 2

Друга частина бесіди зі Сергієм Стебловським — лідером футзальної команди «Щит» (Сєвєродонецьк). 

— Cергію, влітку 2015-го закінчилася або, скажімо так, перервалася твоя професійна футбольна кар’єра. Зрозуміло, що футбол і футзал відтоді для тебе існує лише на аматорському рівні. Складним був для тебе такий вибір?
— Так, приймати таке рішення було дуже непросто, але життя – це не тільки футбол. Я обрав серйозну професію та залишився у футболі вже на аматорському рівні. Різниця між професійним футболом та аматорським звичайно є, але між командами тієї ж другої ліги та кращими аматорськими вона не така вже й велика.
Коли влітку 2015-го після оглядин у Краматорську мене запросив до сєверодонецького «Хіміка» Олексій Городов, я з радістю прийняв це запрошення. «Хімік» 2015-го виступав у Лізі Донбасу, де грали кращі аматорські команди Луганської та Донецької областей під егідою Федерації футболу Донецької області. Рівень команд був досить високий, я розпочав грати з другої частини чемпіонату. «Хімік» тоді виграв усі матчі другого кола та нам дещо не вистачило балів і ми у підсумку посіли друге місце після славнозвісного на аматорському рівні слов’янського «Словхліба». У наступному сезоні я продовжив виступи за «Хімік» у Лізі Донбасу. На цей раз ми посіли п’яте місце, але боротьба у верхній частині турнірної таблиці була впертою. Могли піднятися й вище. Рівень турніра був досить високий.
В сезоні-2017 Ліги Донбасу вже не існувало. Я прийняв пропозицію рубіжанської «Зорі» — дуже перспективного на той час проекту Олександра Анікєєва. Ми виграли чемпіонат Луганщини-2017. У цій команді зібрались, мабуть, кращі футболісти області, але рівень чемпіонату Луганської області поступався рівню Ліги Донбасу. На жаль, «Зоря» Рубіжне на цьому припинила своє існування. Натомість брати Олександр та Микола Коломецькі створили у селищі Шульгинка, що у Старобільському районі Луганщини, власну команду «Скіф» з амбітними планами. Майже вся рубіжанська «Зоря» опинилася у «Скіфі». Перед нами були поставлені завдання виграти всі турніри обласного рівня, в яких ми брали участь. Ці завдання ми виконали, жодного разу не програвши в офіційних матчах під егідою Луганської обласної федерації футболу. Ми стали чемпіонами Луганщини-2018, володарями Кубка та Суперкубка Луганщини-2018, а також володарями Кубка ЛОФФ-2018. Та все ж хотілося більш потужної конкуренції, та й не вистачало достатньої мотивації по 5-6 разів в досить «куцому» сезоні грати з одним і тим же суперником.
На сьогодні ти – один з кращих у чемпіонаті Луганщини з футзалу, а також – помітна фігура у складі севєродонецького «Щита» у другій лізі національної першості України. Як ти розпочинав свою кар’єру у цьому виді спорту або різновиді футболу?
— В дитинстві у футзал ми майже не грали і не були знайомі, зокрема, з м’ячем-«четвіркою». Так, були турніри взимку в залі, де ми інколи грали. Зокрема, одного разу ми поїхали на турнір, який у Луганську проводила Академія «ЛТК» — клуба української Екстра-ліги. В команді 1991 року народження ДЮСШ Рубіжне мене навіть обрали капітаном. У Луганську ми добре відіграли, обіграли алчевську «Сталь», яка грали у першості України з футболу серед юнаків. Лише у фіналі поступилися одноліткам з Академії «ЛТК» десь так з різницею у п’ять м’ячів. От тоді ми й відчули різницю між футболом та футзалом. До речі, мені тоді вручили якусь нагороду. Щось на зразок «Найкращому гравцеві». Потім, після цього турніру мене запросили в алчевську «Сталь», з якою теж декілька турнірів відіграли у футзал. Взимку періодично грав у міні-футбол у відомому Новорічному турнірі в Рубіжному за різні команди. Але там ми грали дещо за іншими правилами та ще й «п’ятіркою», що для мене було більш звичним. Тоді ми розглядали футзал, як щось несерйозне, як засіб тренування та «замінник» футболу взимку.
За ініціативою фаната спорту, особливо футзалу, Кременчуцького Ігоря Вікторовича та людей, що допомогають йому, створено футзальну команду «ЩИТ». По поверненні в рідний край, мене запросили до команди. За «Щит» я уже відіграв майже три сезони. І досить вдало. Я там виконую обов’язки не тільки капітана команди, а й граючого тренера.
— Чи відчуваєш ти різницю між футболом та футзалом і що тобі ближче?
— Різниця між ними, безсумнівно, є. Інший м’яч, розміри майданчика, кількість гравців, покриття, дещо інша техніка роботи з м’ячем, тактичні нюанси. Хоча принцип гри залишається незмінним: відкритися, віддати передачу, точно пробити по воротах. Особисто мені ближче все ж таки футбол. Там я почуваю себе впевненіше. Якщо би довелось робити вибір, то зробив би його на користь футболу.
«Щит» Сєверодонецьк на Луганщині вважають найбільш «футзальною» командою. В чому секрет?
— У нас підібрались досить вправні футболісти, хоча, повторююсь, всі ми на цей час – аматори, тому й футболістами чи футзалістами нас можна вважати умовно. Крім того, серед нас є Микита Лазикін, який пограв саме у цей різновид футбола на професійному рівні. Саме він, можливо, й привносить у нашу гру той елемент «футзальності». Інші намагаються відповідати його рівню, підтягуються у майстерності, наскільки це дозволяє рівень аматорського клубу, де тренувальний процес – досить умовне поняття. Ми, наприклад, тренуємося лише один раз на тиждень, після роботи та й то в період з жовтня по березень. «Набираємо» за рахунок якого не є досвіду, та за рахунок ігор, в яких і формується досвід, ігрові зв’язки, награються комбінації і таке інше.
Багато хто вважає, що проти «Щита» дуже важко грати, особливо, коли ви переходити на гру у п’ять польових гравців. Що дозволяє вам впевнено контролювати гру з порожніми воротами?
— Перш за все – це підбір виконавців. Якби у нас не було достатньо вправного того ж таки п’ятого польового, то ми б і не грали без воротаря. Крім того, намагаємося завжди моделювати подібні ситуації, навіть, коли рахунок у матчі дозволяє нам не ризикувати. Це – теж певний досвід і навички, які допомагають нам «виривати» такі матчі, як нещодавній з «ІВТ» у другій лізі першості України. Хоча, у матчі чемпіонату Луганщини проти шульгинського «Скіфа» рахунок був 2:2, який нас цілком влаштовував, а ми почали грати без воротаря, двічі помилились і вони нам забили у порожні ворота, що привело до поразки — 2:4. Але ризик є ризик. Багато чого навчились в цьому плані минулого року у плей-офф другої ліги національної першості у Черкасах проти «Шевченкового краю». Це був перший матч ¼ фіналу, ми доволі впевнено вели в рахунку 4:1, могли забивати ще, та суперник перейшов на гру у п’ять польових і вони забили нам п’ять м’ячів (!!!) Ото була справжня школа для нас. Одна справа – дивитись це по телевізору, інше – відчути на своїй шкірі, як суперник тебе «возить» за рахунок зайвого гравця.
— Торішні матчі ¼ фіналу плей-офф другої ліги першості України проти «Шевченкового краю» з Черкащини – найбільше запам’яталися в короткій поки що біографії «Щита»?
— Тоді ще так співпало, що після неприємної поразки у Черкасах 4:6 ми одразу поїхали до Києва на Всеукраїнський фінал Аматорської футзальної ліги України у Києві, де також поступилися в ¼ фіналу сильній команді «Viva Cap» з Харкова, витратили багато фізичних та моральних сил. Можливо, на кінцівку того матчу проти харків’ян нас просто не вистачило. Але додому їхали з наміром відіграти ті два м’ячі проти «Шевченкового краю». А коли вийшли на матч-відповідь у заповнений «Льодовий Палац спорту» у Сєверодонецьку, то нам це додало сил, але й хвилювання. Непросто грати вдома при такій аудиторії. Як результат – пропустили ще два м’ячі буквально за перші дві хвилини. Здавалося б – все, «приїхали», та ми оговталися і врешті решт довели рахунок до 5:2, що нас влаштовував, зал нас гнав вперед, та черкащани – команда досить майстерна, є там пара-трійка цікавих виконавців, команда, що називається, «біжить». Не вдалося втримати різницю у три м’ячі – врешті-решт такі ж 6:4. Довелося боротися за путівку у «Фінал чотирьох» у футзальній лотереї. Нам дещо не пощастило. Якихось сантиметрів не вистачило точності. Та все одно емоції були ще ті. Ніколи не пошкодували про ті матчі. Є можливість порівняти свій рівень з рівнем команд інших регіонів України. Ці матчі, певний ажіотаж, антураж цих поєдинків, заповнена зала «Льодового», емоції – це саме те, заради чого і слід грати у футзал чи футбол.
— Чого не вистачило «Щиту», аби пройти далі у Всеукраїнському фіналі Аматорської футзальної ліги України у Києві?
— З урахуванням важкого поєдинку у Черкасах, переїзду за маршрутом Сєверодонецьк-Черкаси-Київ за якихось два дні, та чотири матчі такого рівня у Києві за два ігрові дні – нам просто не вистачило сил. Також ми не мали досвіду ігор на такому рівні, а особливо, досвіду проведення такої кількості важких матчів за 2-3 дні. До того ж, слід це визнати, були й мої тренерські прорахунки. За такого навантаження на основних гравців, слід було по ходу зустрічей більше проводити ротацію складу команди. Та ми програли у впертій боротьбі, програли майбутньому переможцю, здобули досвід, отримали неповторні емоції, дещо виправдали чи не зовсім сподівання наших вболівальників і всіх земляків, які – я знаю – слідкували за нашими поєдинками. Спасибі за підтримку. А ми віддали на майданчику все, що змогли
— У вашій команді ти – головний тренер, але часто ми бачимо, як під час тайм-аутів Микита Лазикін на макеті показує команді, як треба зіграти у тій чи іншій ігровій ситуації.
— Як такого суворого розподілу тренерських обов’язків у нас немає. Ми з Микитою на рівних несемо відповідальність за результат. Він – професійний футзаліст, тому більш обізнаний саме у тактичних нюансах футзалу, тому ми йому довіряємо цей компонент. У «Щиті» з цього приводу точно ніхто не «париться». А з мене, як то кажуть, «корона не спаде».
— Якому з турнірів «Щит» віддає перевагу? Чи є для вас різниця між чемпіонатом Луганщини і другою лігою національної першості?
— Я би не сказав, що ми якомусь турніру віддаємо перевагу, а в іншому граємо з меншим бажанням. Ми виходимо на кожну гру з метою перемогти.
— Хто для вас найсильніший суперник у чемпіонаті Луганщини і хто — найнезручніший?
— Важкі були матчі проти «ІВТ» Сєверодонецьк, «Скіф» Шульгинка, проти тіє ж кремінської «Чайки», якій ми поступилися. Взагалі я вважаю «Чайку» найперспективнішою командою нашого чемпіонату. Там є декілька непоганих молодих гравців. Якщо будуть вимогливі до себе, якщо буде налагоджений тренувальний процес, якщо ставитимуть перед собою амбітні цілі, то гра прийде. Вони вже зараз серйозно конкурують з нами. Та все ж найбільш серйозне суперництво у нас складається з «ІВТ». А ще нам завжди непросто грати проти «Лугексперта». Вважаю, що ця команда дуже добре організована, та їм чогось у цьому чемпіонаті не вистачило,. очікував від них більшого. А взагалі-то нинішній чемпіонат Луганщини з футзалу вирізнявся тим, що підріс рівень багатьох команд, за медалі на рівних змагається чотири команди, та й інша четвірка очки просто так не віддає. Цікавий чемпіонат.
Що стосується незручного суперника, то, мабуть, це все-таки «Скіф». Ми по грі перегравали цю команду, та врешті програли. Але це все – досить умовно. Ті ж «гірники» з Лисичанська теж нам додавали клопоту.
— Якою ти бачиш символічну п’ятірку кращих гравців чемпіонату Луганщини?
— Напевне, кращим воротарем все-таки є Сергій Бутко зі «Скіфу». Польовими я би вибрав моїх одноклубників Артема Шелестинського, Микиту Лазикіна та Олександра Кузьменко, який дуже непогано проводить кінцівку сезону. Звичайно ж, слід додати до цієї компанії Романа Любченка з «ІВТ». Причому, я би Шелестинського і Кузьменка зорієнтував на оборонні дії, а Лазикіна з Любченком більше на атаку.
— Чому «Щит» не підсилив склад у зимовий трансферний період і чи були від вас пропозиції комусь перейти до команди? Влітку у складі «Щита» спробував свої сили Дмитро Бакаляс. Чому не склалося подальше співробітництво?
— Виходячи з тих умов, в яких існує наша команда, то ми, напевне, і не могли когось запросити, щоби він дійсно підсилив наш склад. До того ж ми вважаємо, що у більшості матчів ми можемо виконувати завдання наявним складом. Що стосується Дмитра Бакаляса, то у нього влітку якось не склалося у нас. Можливо, він тоді був не в кращій формі. Можливо, його манера гри не вписувалась у схеми гри «Щита». Зате він знову знайшов себе у складі «ІВТ», де він є одним з лідерів. Так буває, що вправний виконавець не в кожній команді може реалізувати свій потенціал.
— Які побажання у тебе є по організації чемпіонату Луганщини?
— Таких принципових пропозицій у мене не має. Дещо неприємний осад залишило суддівство окремих матчів.
— Хотілось би поцікавитись твоєю думкою щодо можливих змін Регламенту наступного чемпіонату. Мається на увазі фіксація «чистого» часу гри?
— Я вважаю, що такі зміни назріли. Взяти то й же наш матч зі «Скіфом» у першому колі, коли на 29-й хвилині другого тайму наш «незручний» суперник вирвав нічию — 6:6. Суддя міг би свиснути й раніше, й пізніше. Рівень чемпіонату Луганщини, напевне, вимагає такої зміни. Принаймі, буде менше питань до тих же суддів. Я підтримую цю новацію.
— Сергію, наостанок розкажи про свою сім’ю. Який він – тил одного з кращих футзалістів Луганщини Стебловського?
— Про батька я вже розповідав. Мама теж займалася спортом у молодості – вона була вправною легкоатлеткою. Але моя поява на цей світ поклала край її активним заняттям спортом. Вона рідко буває на моїх матчах, бо і «Скіф» влітку, і «Щит» взимку майже не грають у нашому рідному Рубіжному. Батько буває на вирішальних матчах. Так склалося, що моя дівчина – Марина – також пов’язана зі спортом. Вона грала в волейболі у складі «Сєвєродончанки». Ми вже підійшли до такого рівня відносин, що настав час їх офіційно оформити.

Про матчі з сумським «LEX-VSK-Сумбуд» у другій лізі Чемпіонату України і виступ «Щита» у Всеукраїнському фіналі читайте у третій частині, яка вийде наступного тижня.

Юрій Кравченко, Олександр Мазан, прес-служба Асоціації футзалу Луганської області, 12 березня 2019 року

Частина 1 Сергій Стебловський: «Закріпитися в донецькому «Шахтарі» завадили травми»