Про справжність футболу. Володимир Курпас

Єдине, що ніколи не змінювалось в футболі – це форма м’яча. Та ніякі зміни правил не зможуть відмінити справжності футбольної дружби. Бо саме вона формується ще у юнацькому віці, а триває інколи довше навіть самого життя. Життя Володимира Курпаса сповнене повсякденними перепитіями, успішними днями та не дуже, як і в будь-якого мешканця цієї планети. Але розділити радість успіху чи прикру невдачу завжди допомагають близькі та друзі. Справжні футбольні друзі.

«Футбол може не тільки урізноманітнити повсякдення, а й наділити тим, що ні за які гроші неможливо купити. Чим відрізняються друзі, які подаровані футболом? В них більше щирості та вони непідробні. В них не має ніякої корисливості. І я дуже радий, що серед моїх добрих товаришів є люди, яких не змінили ні обставини, ні розміри доходів. В будь-який час це рідкість», — говорить Володимир. Починаючи з другого класу Володимир Курпас відвідував спеціалізований клас в рідному Первомайську. Де техніки футболу навчав перший тренер Сергій Говор. Вже тоді Володимир прагнув демонструвати стійкість та наполегливість на полі. До слова, займався з вихованцями старшими за нього на рік. «Першим змаганням серед юнаків, звичайно, був обласний чемпіонат, — згадує Володимир Курпас, — Пам’ятається як наша команда вийшла в фінальний етап. Тоді ми зайняли четверте місце з чотирьох. Рахунок 7:1 і я став автором голу. Сергій Горковенко був присутнім на матчі і придивлявся до перспективної молоді. Через деякий час я приступив до навчання в ЛВУФК».

Сергій Горковенко другий тренер Володимира Курпаса, який став не просто тренером, а наставником та справжнім другом. Про свого тренера вихованець розповідає так:

На фото — Сергій Горковенко і Володимир Курпас
Після переходу в ЛВУФК, відчутними відразу були навантаження. Адже тренування в спеціалізованому класі були не настільки інтенсивними. З’явився досвід змагань на всеукраїнському рівні. У чемпіонаті України серед юнаків нашими суперниками були представники з Дніпропертовщини, Донеччини, Харківщини. Протистояти таким командам дуже не просто. Фізичні навантаження та не отримання бажаного результату часом завдавали ударів не тільки по психологічному стану. Тому чимало молодих футболістів розвертаються на півдороги. Дуже важливо спортивному юнаку зустріти свого тренера. Це повинен бути не тільки грамотний спеціаліст, а й соратник, друг та психолог. В цьому плані мені, я вважаю, пощастило. Сергій Миколайович Горковенко для мене став дуже важливою людиною. Це той футбольний наставник, який переживав разом з нами всі злети та падіння і поза футболом. Він підтримував нас, виховував і тим самим формував потрібний стержень, який в подальшому став основою для стійкого характеру. Пам’яті Сергія Миколайовича, 2 лютого щорічно проводиться турнір його пам’яті».
    Після закінчення ЛВУФК Володимир тренувався разом зі складом алчевської «Сталі» під проводом Анатолія Волобуєва. Вже в дорослому футболі Володимир Курпас виходив на поле у формі команд: «Шахтар» (Стаханов), «Хімік» (Петровське), «Плутон» (Антрацит), «Зоря-2» (Луганськ). Останні декілька сезонів виступає у складі «СКВ-Комфортне місто».
«Підчас футбольних поєдинків трапляються травмування, які мають наслідки. На жаль, від цього ніхто не застрахований. Один із матчів закінчився для мене травмою, через яку довелося зійти з футбольної дистанції і обрати інший життєвий шлях. Через це в моєму житті було не так багато футбольних команд та серйозних здобутків. Та вдячний футболу за інше. Мене навчали футбольним прийомам кращі тренери ЛВУФК. Декого немає вже з нами, але пам’ять про них залишитися вічною. На жаль, і про Артема Безродного та Сергія Омельяновича вже доводиться говорити в минулому часі… Також Роман Дмитрук був перспективним футболістом, життя якого, на жаль, обірвалося…
На фото — Генадій Зубов, Сергій Омелянович, Володимир Курпас
Я маю серед кращих друзів іменитих футболістів, які з роками не втратили людяності, на яких я можу розраховувати будь-коли. Геннадій Зубов, Едуард Мор, Дмитро Бабенко … Імена, відомі багато кому. Їх знають як футболістів, а я знаю як товаришів, спортивна дружба з якими навіть через багато років не зникає. В цьому і є справжність футболу, — говорить Володимир. — На всеукраїнській арені та на футзалі Луганщини команда СКВ «Комфортне місто» для багатьох стала одним із головних суперників. Бо такої концентрації досвіду на один квадратний метр є далеко не в кожному колективі. Гравці цієї команди достатньо впевнено демонструють свої сили, а невдачі деколи все ж списують через вік».
Володимир Курпас входить до складу СКВ «Комфортне місто» і розповів більш детально про команду:
«СКВ «Комфортне місто» — це своєрідне відлуння ЛВУФК. Тільки на полі вже не перспективні юнаки, а перспективні ветерани. Ми всі знайомі ще з років навчання, тому розуміємо один одного на полі досить добре. Звичайно, приємно, що нас вважають серйозним суперником. Велика вдячність Валентину Науменку, який організував команду, а дякуючи спонсорській підтримці Андрія Блінова та Олега Жебського з’явилася можливість втілити в життя дуже потрібну ідею. Адже якщо ти вже ветеран футболу – матчі на цьому не завершуються. Денис Зезюлін – організатор фірми Joma Север та в минулому досвідчений футболіст, через травму не може фізично допомоги на полі, тому виконує обов’язки спортивного директора, на якому лежить відповідальність в плані організації участі в змаганнях команди СКВ – «Коміфортне місто». Свої обов’язки виконує на відмінно. Команда в нас дуже дружна, що є ще одним фактором для здобуття перемог. Ми є частими учасниками всеукраїнських змагань і, звичайно, футзальне поле Луганщини постійне місце зустрічі з нашими суперниками.
На фото — команда «СКВ-Комфортне місто»
Дуже радує, що на обласному чемпіонаті ми бачимо представників Новопсковщини, Марківщини, Міловщини…Хотілося б, щоб молоде покоління мало ще більше зацікавленості у спорті. Бо саме спорт стимулює та зміцнює кожного на шляху до поставлених цілей».
Вікторія Кліщова/Заря’72
Фото – Заря’72 та з особистого архіву Володимира Курпаса
На фото — Володимир Курпас та Сергій Говор
На фото — Дмитро Бабенко і Володимир Курпас
На фото — Едуард Мор і Володимир Курпас